"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"

Лі Цзінчжи уперше за 32 роки обіймає свого сина

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"
Лі Цзінчжи уперше за 32 роки обіймає свого сина

Понад 30 років Лі Цзінчжи провела у пошуках свого сина Мао Їня, якого викрали у 1988 році та продали в іншу родину. Вона майже втратила надію на те, що колись знову його побачить, але у травні цього року на телефон нарешті надійшов довгоочікуваний дзвінок.

У вихідні Цзінчжи з чоловіком водили свого сина Мао Їня у зоопарк або в один із численних парків їхнього міста Сіань, столиці провінції Шеньсі у центральній частині Китаю. Одна з таких прогулянок особливо закарбувалася у її пам'яті.

"Йому було приблизно півтора року. Ми повели його у міський зоопарк, і там він побачив на землі черв'яка. Він був дуже допитливим хлопчиком і все повторював, показуючи пальчиком: "Мамо! Чівячок!" Виходячи з зоопарку, я взяла сина на руки. Він затиснув черв'яка у долоньці та тицяв його мені просто в обличчя", - пригадує Цзінчжи.

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"

Мао Їнь був її єдиною дитиною - на піку китайської політики "одна сім'я - одна дитина" про братика чи сестричку навіть не йшлося. Цзінчжи сподівалася, що він добре вчитиметься і досягне успіху, тому назвала його "Джиа-Джиа", що означає "великий, видатний".

"Джиа-Джиа був чемним, слухняним, розумним і розважливим хлопчиком. Він рідко плакав. Жвавий і милий, він викликав симпатію у всіх, хто тільки його бачив", - каже Цзінчжи.

Зранку вони з чоловіком заводили його до ясел, а після роботи забирали.

"Щовечора після роботи я гралася зі своєю дитиною, - розповідає Цзінчжи. - Я була дуже щаслива".

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"
Transparent line

Вона працювала у компанії-експортері зерна, і на жнива їй доводилося їздити у кількаденні відрядження - перевіряти, як справи на ниві. Джиа-Джиа лишався вдома з татом. Під час однієї з таких поїздок вона отримала звістку від свого керівництва: її негайно відкликали додому.

"У ті часи технології зв'язку не були такі розвинені, - пояснює вона. - Мені вручили телеграму з п'ятьма словами: "Надзвичайна ситуація вдома; негайно вертайтесь". Я гадки не мала, що сталося".

Вона поквапилась назад до Сіаня, де менеджер сповістив їй трагічну новину.

"Він сказав одне коротке речення: "Ваш син зник", - пригадує Цзінчжи. - У мене наче розум відібрало. Крутилась лише одна думка, що він, певно, десь заблукав і зараз ми його знайдемо".

Це було у жовтні 1988 р. Мао Їню на той час було два роки та вісім місяців.

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"
Transparent line

Чоловік Цзінчжи розповів, що забрав Джиа-Джиа з ясел, а по дорозі додому на хвилинку зайшов у сусідній готельчик, яким керували їхні родичі. Хлопчик хотів пити, і його батько попросив там води. Він лишив сина тільки на одну-дві хвилини, поки студив воду, а коли повернувся - Джиа-Джиа ніде не було.

Його мати була впевнена, що його швидко знайдуть.

"Можливо, він сам утік і не знав, як дістатися додому, думала я. Добрі люди йому допоможуть".

Та коли минув тиждень, а ніхто так і не привів його у поліцію, вона зрозуміла: справи кепські.

Вона почала опитувати всіх у районі того готелю, чи ніхто не бачив її сина. Вона замовила сто тисяч листівок з його фотографією й роздавала їх на зупинках електрички та автобусів, а також розмістила у місцевих газетах оголошення "Розшукується дитина". Та все марно.

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"

"У мене розривалося серце. Постійно хотілося плакати і кричати, - каже Цзінчжи. - Я почувалася спустошеною".

Вона ридала, коли на очі потрапляв синів одяг, його маленькі черевички чи іграшки, якими він так любив гратися.

На той час Цзінчжи навіть не підозрювала про існування у Китаї такої проблеми, як викрадення та продаж дітей.

У 1979 р., щоб стримати стрімке зростання населення Китаю та викорінити бідність, уряд запровадив "політику однієї дитини". Міським сім'ям дозволялося мати лише одну дитину, а сільським - двох, якщо першою народилася дівчинка.

Багато хто хотів мати сина, який би продовжив рід й опікувався батьками. Але спроби були обмежені. У разі порушення сім'я мусила заплатити великий штраф, а "додаткових" дітей позбавляли усіх соціальних привілеїв.

Вважається, що така політика призвела до того, що дітей (особливо хлопчиків) стали частіше викрадати. Але Цзінчжи про це не знала.

"Диктори на телебаченні часом оголошували про розшук дитини, але мені й на думку не спадало, що тих дітей викрали і продали. Я думала, вони просто загубилися", - каже вона.

Short presentational grey line

***

Дізнавшись про зникнення Джиа-Джиа, Цзінчжи спочатку звинувачувала чоловіка. Та невдовзі вона усвідомила, що їм краще об'єднати зусилля у пошуках сина. Час ішов, а вони майже ні про що більше не говорили, одержимі єдиною метою. Через чотири роки вони розлучилися.

Та Цзінчжи ні на день не припиняла пошуків. Щоп'ятниці увечері, завершивши робочий тиждень, вона сідала на потяг і їхала шукати Джиа-Джиа по сусідніх провінціях. Вона верталася у неділю пізно ввечері, щоби в понеділок зранку йти на роботу.

У разі найменшої надії - наприклад, газетної статті з фотографією хлопчика, подібного до Джиа-Джиа, - вона виїжджала на місце подій, аби все розслідувати.

Одного разу - того ж року, коли хлопчик зник, - поїздка затяглася. Міжміським автобусом вона поїхала в інше місто провінції Шеньсі, а звідти іншим автобусом - у село, де, як їй повідомили, місцеве подружжя всиновило хлопчика з Сіаня, дуже схожого на Джиа-Джиа. До вечора вона чекала, поки селяни повернуться з полів, а тоді дізналася, що те подружжя разом із хлопчиком переїхало у Сіань. Тоді вона скочила у найперший зворотний автобус і повернулася у Сіань на світанку.

Там вона кілька годин прошукала квартиру, яку винаймало те подружжя, а знайшовши, дізналася, що за два дні до цього, вони переїхали ще в інше місто. Діставшись туди пізно ввечері, вона обходила готель за готелем, розпитуючи про них. Врешті в одному готелі підтвердили, що такі гості у них були, але нещодавно виїхали.

Навіть тоді Цзінчжи не здалася. Знову-таки посеред ночі вона поїхала в наступне місто, де жили батьки того чоловіка, але його з дружиною і сином там не виявилось. Вона хотіла відразу ж поїхати до батьків дружини, але на той момент провела у дорозі понад дві доби, жодного разу нормально не поспавши і не поївши.

Тож вона трохи перепочила, а тоді таки вирушила далі та врешті знайшла дружину і хлопчика. На її величезне розчарування, це був не її син.

"Я була переконана, що та дитина - Джиа-Джиа, і відчула справжній розпач. Це дуже сильно позначилося на моїй психіці. Після того, я почала постійно чути голос сина. Мама хвилювалася, що я з'їду з глузду", - каже Цзінчжи.

Щоранку вона прокидалася з думкою про сина, а ночами чула уві сні, нібито він кричить "мамо, мамо!" - як тоді, коли раніше не знаходив її біля себе.

За порадою колишньої однокласниці, яка стала лікаркою, вона звернулася по медичну допомогу.

"Лікар сказав дещо таке, що сильно мене вразило. "Я можу поліпшити ваш фізичний стан, - мовив він, - але сердечній хворобі можете зарадити тільки ви самі". Всю ніч я міркувала про ці слова. Я розуміла: так далі не можна. Якщо я не опаную свої емоції, то справді можу втратити розум. А якщо я втрачу розум, то не зможу далі шукати свого сина. Одного дня він, можливо, знайдеться - і побачить, що його матір збожеволіла. Йому буде дуже сумно", - каже Цзінчжи.

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"

Відтоді вона всіляко намагалася уникати поганих емоцій і зосереджувати сили на розшуку.

Тим часом її сестра спакувала у коробки одяг та іграшки Джиа-Джиа, адже матері було дуже боляче постійно бачити їх навколо.

Приблизно у цей час Цзінчжи почала усвідомлювати, що подібну втрату пережили багато батьків, і не лише в Сіані, а й повсюди. Вона почала з ними співпрацювати. Вони утворили своєрідну мережу, яка покривала більшість китайських провінцій. Матері й батьки пересилали одне одному пачки листівок, і кожен поширював їх у своїй провінції.

З цієї мережі часто надходили обнадійливі повідомлення щодо місця перебування її сина, але Джиа-Джиа, на жаль, не знаходився. Загалом у своїх пошуках Цзінчжи відвідала 10 китайських провінцій.

Через 19 років після втрати сина Цзінчжи почала волонтерську роботу на вебсайті Baby Come Home ("Повернись додому, маля"), що допомагає сім'ям шукати зниклих дітей.

"Я більше не почувалася самотньою. Стільки волонтерів допомагали нам шукати дітей - це було дуже зворушливо. Мене також тішила інша думка: навіть якщо мій син не знайдеться, я можу допомогти іншим діткам повернутися додому".

Згодом, у 2009 р., китайський уряд завів базу ДНК, де могли реєструватися сім'ї, що втратили дітей, і діти, які підозрюють, що їх колись могли викрасти. Це був величезний крок уперед, який допоміг тисячам людей.

У більшості відомих Цзінчжи випадків викрадають саме хлопчиків. Їх купують сім'ї, що не мають дітей або мають лише дочок, переважно з сільської місцевості.

Співпрацюючи з Baby Come Home та іншими організаціями, за останні 20 років Цзінчжи допомогла 29 дітям відновити зв'язок зі своїми батьками. Важко описати почуття, що виникали у неї, коли вона ставала свідком їхніх зустрічей після довгої розлуки.

"З одного боку, я думала: ну чому ж це не мій син знайшовся? Та коли я бачила, як батьки обіймають свою дитину, мене охоплювало щастя за них. Я також вірила: якщо цей день настав для них, він обов'язково настане і для мене. Я сповнювалася надії. Бачачи, як чиясь дитина повертається додому, я сподівалася, що одного дня моя дитина повернеться до мене", - каже Цзінчжи.

Втім, бували часи, коли вона майже втрачала надію.

"Щоразу, як нова інформація не підтверджувалася, я сильно розчаровувалася, - каже вона. - Та я швидко гнала розчарування геть, бо з ним мені було б дуже важко жити. Я старанно плекала в собі надію, щоб жити далі".

Її літня мати також постійно заохочувала її не здаватися і шукати сина.

"Мама померла у 2015-му у 94 роки. До самої смерті вона дуже-дуже сильно сумувала за Джиа-Джиа. Одного разу вона розповіла мені про свій сон: їй наснилося, що Джиа-Джиа повернувся. "Минуло вже майже 30 років, - повторювала вона. - Він от-от має знайтися".

Коли незадовго до своєї смерті її мати втратила свідомість, мабуть, вона думала про внука, гадає Цзінчжи.

"Я прошепотіла їй на вухо: мамо, не хвилюйся! Я обов'язково знайду Джиа-Джиа, - каже вона. - Тобто я мусила знайти його не лише заради себе, а й заради неї. Мама померла 15 січня, за місячним календарем - це день народження Джиа-Джиа. Думаю, таким чином Бог сказав мені, що не забував матір, яка мене народила, і сина, якого народила я. В один і той самий день одна померла, а другий - народився".

10 травня того ж року - на День матері - їй зателефонували з Бюро громадської безпеки Сіаня та повідомили найпрекраснішу новину: "Мао Їнь знайшовся".

"Я не насмілювалася вірити, що це правда", - каже Цзінчжи.

У квітні хтось розповів їй про одного чоловіка, якого багато років тому малою дитиною вивезли з Сіаня. Той інформатор надіслав їй фото цього чоловіка у дорослому віці. Цзінчжи передала це фото у поліцію, і там за допомогою технології розпізнавання облич встановили особу цього чоловіка. Нині він жив у місті Ченду, що у сусідній провінції Сичуань, за 700 км від Сіаня.

Поліція переконала його пройти тест ДНК. 10 травня прийшли результати цього тесту - близька спорідненість з Цзінчжи підтвердилась.

Наступного тижня поліція взяла зразки крові й передала їх на ще один контрольний аналіз ДНК. Результати засвідчили поза сумнівом, що це мати та син.

"Лише отримавши результати ДНК-тесту, я по-справжньому повірила, що мій син знайшовся", - каже Цзінчжи.

Після 32 років зусиль і більш ніж 300 підозр, що не підтвердилися, пошуки нарешті добігли кінця.

Short presentational grey line

Їхню зустріч призначили на 18 травня. Цзінчжи дуже хвилювалася. Вона не знала, що відчуватиме до неї її син. Тепер це був дорослий чоловік, одружений, власник фірми з оздоблення інтер'єру.

"Перед зустріччю у мене було безліч тривог. Що як він мене не впізнає або не прийме? Що як у серці він зовсім мене забув? Я дуже боялася, що син не відповість на мої обійми. Здавалося, мої страждання лише збільшаться, якщо син, якого я шукала 32 роки, не прийме моєї любові та обіймів", - розповідає Цзінчжи.

Оскільки вона часто виступала на телебаченні, висвітлюючи проблему зникнення дітей, її випадок набув широкого розголосу. ЗМІ радісно повідомляли всі новини про її історію.

У день зустрічі Центральне телебачення Китаю вело пряму трансляцію з актової зали Бюро громадської безпеки Сіаня: ось Джиа-Джиа заходить, вигукує "мамо!" і біжить в обійми Цзінчжи. Мати, син і батько плачуть усі разом.

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"
Мить, коли Лі Цзінчжи уперше за 32 роки побачила свого сина

"Точнісінько так він біг до мене, коли був маленьким", - каже Цзінчжи.

Пізніше вона дізналася, що Джиа-Джиа продали бездітній парі у провінції Сичуань за 6 тисяч юанів (840 доларів, якщо перевести у сучасні гроші) через рік після викрадення. Прийомні батьки назвали його Ґу Ніннін і виховали як свою єдину дитину.

Він закінчив початкову школу, середню школу і коледж у місті Ченду. Цікаво, що за кілька років до їхньої зустрічі він звернув увагу на виступ Цзінчжи по телебаченню. Яка добра жінка, подумав він, а її син з фотографії видався йому схожим на нього самого у дитинстві. Але він навіть не припустив, що це справді він.

Людина, яка навела Цзінчжи на слід її сина, побажала зберегти анонімність.

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"Копирайт изображенияCCTV
Image captionВозз'єднана родина

Після возз'єднання з батьками Джиа-Джиа на місяць залишився у Сіані, мешкаючи по черзі у своїх в біологічних матері та батька.

У цей час мати та син часто переглядали старі фотографії - вони обоє сподівалися, що це пробудить у Джиа-Джиа спогади про раннє дитинство до викрадення.

На жаль, він так і не згадав нічого з того, що було з ним до чотирьох років, коли його взяли до себе прийомні батьки.

"Це болісно для мого серця, - каже Цзінчжи. - Повернувшись до мене, він і сам хотів віднайти у пам'яті бодай якийсь спогад чи образ того життя, коли він ще був біля мене. Та наразі цього поки не сталося".

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"

Одна з їхніх спільних прогулянок - пагорбами з надзвичайно красивим видом на Сіань - допомогла їй збагнути, що неможливо прожити втрачене минуле.

"Ми зійшли на гору, а дорогою назад я сказала: "Джиа-Джиа, ходи, мама тебе понесе". Але це було неможливо - тепер він занадто важкий".

"Мені здавалося, варто лише його знайти, і ми почнемо все спочатку з його дитинства. Ми надолужимо усе втрачене за 32 роки. "Джиа-Джиа, - звернулася я до нього, - можеш зменшитися до своїх колишніх розмірів? Почнімо з твоїх двох років і восьми місяців - і з маминих двадцяти восьми років. Проживімо цей час спочатку".

Звісно, вона розуміє, що це лише фантазія.

Джиа-Джиа і далі живе у Ченду, а Цзінчжи - у Сіані. Багато хто радив їй переконати сина переїхати у Сіань, ближче до неї. Та хоча це б її дуже потішило, вона каже, що не збирається ускладнювати йому життя.

"Він тепер дорослий. Він по-своєму мислить, має власне життя. Він одружився і має свою родину. Тому я лише побажаю йому щастя, бодай на відстані. Я знаю, де мій син. Знаю, що він живий. Мені цього достатньо".

Однак вони щоденно спілкуються у популярному в Китаї сервісі коротких повідомлень Wechat.

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"

"Характером він дуже подібний до мене. Він часто про мене думає, а я - про нього, - каже Цзінчжи. - Попри те, що минуло стільки років, він дуже мене полюбив. Часом здається, що ми й не розлучалися. Ми дуже близькі".

Джиа-Джиа не бажає давати інтерв'ю, а поліція не розголошує відомості про його прийомних батьків.

Щодо тих, хто викрав його 32 роки тому, і обставин цього викрадення, Цзінчжи сподівається, що поліція з цим розбереться. Вона хотіла б, щоб ці люди були покарані за 32 роки її страждань і за непоправні зміни у їхньому з сином житті.

Нині ж вона поглинена тим, що створює зі знайденим сином нові спогади. Відколи вони зустрілися, вони зробили безліч фотознімків разом.

Її улюблений - найперше спільне селфі, зроблене наодинці у парку наступного дня після їхньої публічної зустрічі.

"Я чекала 32 роки, та врешті знайшла свого викраденого сина"

На цьому знімку мати та син обіймаються. Видно, які вони схожі та які щасливі нарешті бути разом.

В останні роки, завдяки діям китайського уряду, а також висвітленню цієї проблеми у китайських ЗМІ, викрадень дітей стало менше, каже Цзінчжи.

Та багато сімей досі розшукують зниклих дітей, а дорослі діти шукають своїх біологічних батьків. А значить, для неї ще є робота.

"Я і далі допомагатиму людям шукати своїх найрідніших", - каже вона.

BBC